Рідна мати моя, ти ночей не доспала, Ти водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проважала, І рушник вишиваний на щастя дала. І в дорогу далеку ти мене на зорі проважала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, солов'їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі блакитні твої. І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі, журливі блакитні твої. Я візьму той рушник простелю наче долю, В тишім шелесті трав, щебетанні дібров, І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю, І дитинство, й розлука, і вірна любов. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю, І дитинство, й розлука, твоя материнська любов.